ДЛЯ ТОГО ЧТОБЫ НАЙТИ ИНФОРМАЦИЮ ВОСПОЛЬЗУЙТЕСЬ ПОИСКОМ


БИОГРАФИЯ


  • Биография писателей

  • Биографии актрис ( актёров )

  • Биографии певцов

  • Политические деятели / Биография политических деятелей


  • БІОГРАФІЯ

  • Біографія співака

  • Біографія письмеників

  • Біографії актрис ( акторів )

  • Політичні діячі



  • У НАС ИСКАЛИ


  • БІОГРАФІЯ ГРУШЕВСЬКИЙ

  • ЛІНА КОСТЕНКО БІОГРАФІЯ

  • БІОГРАФІЯ ЛЕСЯ УКРАЇНКА

  • БІОГРАФІЯ ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ

  • БІОГРАФІЯ АННА АНДРЕЕВНА АХМАТОВА

  • БІОГРАФІЯ МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ ЛОМОНОСОВ

  • БІОГРАФІЯ БАСТА

  • БІОГРАФІЯ МИКОЛА ВОРОНИЙ

  • БІОГРАФІЯ МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ

  • БІОГРАФІЯ МАРКО КРОПИВНИЦКИЙ

  • БІОГРАФІЯ СТАС МИХАЙЛОВ

  • БІОГРАФІЯ ІВАН ГНАТЮК


  • Новый
    Восстановить
    RSS ПОДПИСКА
    СТАТИСТИКА

    Біографія (грец. bios життя і grafo - пишу; життєпис) - послідовне зображення життя якого або особи від народження його до смерті. Завдання біографа, за визначенням Т. Карлейля, в тому, щоб «намалювати вірну картину людського земного мандрування». Не обмежуючись простим викладом зовнішніх фактів життя і цим відрізняючись від curriculum vitae і некролога, біографія ставить собі за мету якомога повніше зобразити духовне обличчя даної особи в усіх його проявах. Якщо з біографії вибираються тільки деякі характерні риси з життя та діяльності даної особи, то тоді виходить характеристика. Біографічна література надзвичайно велика. Біографи були вже в класичній старовині; такі, напр., Плутарх і Тацит. Зап.-Євр. середньовіччя знало біографії майже виключно у вигляді життєписів святих, але з XVI ст. з'явилися біографії людей світських. До-петровська Русь з особливою любов'ю займалася біографіями святих, але поряд з цим у словниках того часу, так званих Азбуковниках, зустрічаються біографії та іншого роду діячів, напр., Давньо-грецьких філософів. Біографія має надзвичайно важливе значення для цілого ряду наукових дисциплін, що мають те чи інше ставлення до людської особистості - психології, історії, педагогіки, соціології тощо, тому серед деяких наукових діячів виникла думка про організацію Біографічного Інституту для систематичного, всебічного наукового вивчення біографій « Інститут повинен являти собою як би графічну пам'ять людства, передаючи з покоління в покоління накопичений людьми життєвий досвід і знання. Разом з тим інститут повинен бути міжнародним адресним столом, де буде зареєстрований всякий, що відзначив так чи інакше свій життєвий шлях ».








    ВАСИЛЬ СТЕФАНИК
    • Раздел: ---
    • Автор: terramir
    • 5 февраля 12:02
    •  (голосов: 0)
    ВАСИЛЬ СТЕФАНИК
    (1871 — 1936)

    Народився Василь Семенович Стефаник 14 травня 1871р. в с. Русові (тепер
    Снятинського району Івано-Франківської області) в сім'ї заможного селянина.
    1883р. Стефаник вступає до польської гімназії в Коломиї, де з четвертого класу
    бере участь у роботі гуртка гімназичної молоді. Учасники гуртка вели
    громадсько-культурну роботу серед селян (зокрема, організовували читальні).
    Стефаник-гімназист починає пробувати сили в літературі. Зі своїх перших творів
    Стефаник опублікував без підпису лише один вірш. У співавторстві з Мартовичем
    написав два оповідання: “Нечитальник” (1888) та “Лумера” (1889).
    У 1890р. Стефаник у зв'язку із звинуваченням в нелегальній громадсько-культурній
    роботі змушений був залишити навчання в Коломиї і продовжити його в Дрогобицькій
    гімназії. Там він брав участь у громадському житті, став членом таємного гуртка
    молоді, особисто познайомився з Франком, з яким потім підтримував дружні
    зв'язки.
    Після закінчення гімназії (1892) Стефаник вступає на медичний факультет
    Краківського університету. Однак, за визнанням письменника, з тією медициною
    “вийшло діло без пуття”. Замість студіювання медицини він поринає у літературне
    і громадське життя Кракова. Тут існувало товариство студентів-українців
    “Академічна громада”. Більшість студентів, які належали до нього, тягнулися до
    радикальної партії. До них приєднався і Стефаник. У студентські роки він
    особливо багато читає, пильно стежить за сучасною літературою, зближується з
    польськими письменниками.
    Стефаник-студент бере активну участь у громадському житті рідного Покуття,
    розширює творчі контакти з українськими періодичними виданнями, активізує свою
    діяльність як публіцист. Після опублікування в 1890р. першої статті — “Жолудки
    наших робітних людей і читальні” — він у 1893 — 1899 рр. пише і друкує в органах
    радикальної партії “Народ”, “Хлібороб”, “Громадський голос” та
    “Літературно-науковому віснику” ряд статей: “Віче хлопів мазурських у Кракові”,
    “Мазурське віче у Ржешові”, “Мужики і вистава”, “Польські соціалісти як
    реставратори Польщі od morza do morza”, “Книжка за мужицький харч”, “Молоді
    попи”, “Для дітей”, “Поети і інтелігенція”.
    1896 — 1897 рр. — час особливо напружених шукань Стефаника. Намагання його
    відійти від застарілої, як йому здавалося, описово-оповідної манери своїх
    попередників на перших порах пов'язувалося з модерністичною
    абстрактно-символічною поетикою. У 1896 — 1897 рр. він пише ряд поезій у прозі і
    пробує видати їх окремою книжкою під заголовком “З осені”. Та підготовлена
    книжка не зацікавила видавців, і письменник знищив рукопис. Кілька поезій у
    прозі, що лишилися в архівах друзів Стефаника, були опубліковані вже після його
    смерті (“Амбіції”, “Чарівник”, “Ользі присвячую”, “У воздухах плавають ліси”,
    “Городчик до бога ридав”, “Вночі” та ін.).
    1897р. у чернівецькій газеті “Праця” побачили світ перші реалістичні новели
    Стефаника — “Виводили з села”, “Лист”, “Побожна”, “В корчмі”, “Стратився”, “Синя
    книжечка”, “Сама-саміська”, які привернули увагу літературної громадськості
    художньою новизною, глибоким та оригінальним трактуванням тем з життя села.
    Проте не всі відразу зрозуміли і сприйняли нову оригінальну манеру Стефаника.
    Коли невдовзі письменник надіслав нові новели — “Вечірня година”, “З міста
    йдучи”, “Засідання” — в “Літературно-науковий вісник”, то у відповідь дістав
    лист-пораду, зміст якого зводився по суті до невизнання манери Стефаника. Це й
    викликало появу листа Стефаника від 11 березня 1898р. до “Літературно-наукового
    вісника”, адресованого фактично О. Маковею. Він являє собою своєрідне
    літературне кредо Стефаника, його справді новаторську ідейно-естетичну програму.
    Перша збірка новел — “Синя книжечка”, яка вийшла у світ 1899р. у Чернівцях,
    принесла Стефаникові загальне визнання, була зустрінута захопленими відгуками
    найбільших літературних авторитетів, серед яких, крім І. Франка, були Леся
    Українка, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, стала помітною віхою в розвитку
    української прози. Автор “Синьої книжечки” звернув на себе увагу насамперед
    показом трагедії селянства.
    Новели “Катруся” і “Новина” належать до найбільш вражаючих силою художньої
    правди творів Стефаника. Вони стоять поряд з такими пізнішими його шедеврами, як
    “Кленові листки”, “Діточа пригода”, “Мати” та ін. Майстерно змальовано в цих
    творах трагічні людські долі. Героїчний склад художнього мислення Бетховена,
    невід'ємною ознакою якого є вражаюча масштабність почуттів, думок, картин, можна
    впізнати в окремих новелах Стефаника (“Сини”, “Марія”). У листі до редакції
    “Плужанина” від 1 серпня 1927р. Стефаник, заперечуючи трактування його як “поета
    загибаючого села”, зазначав: “Я писав тому, щоби струни душі нашого селянина так
    кріпко настроїти і натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена. Це
    мені вдалося, а решта — це література”.
    У 1900р. вийшла друга збірка Стефаника — “Камінний хрест”, яку також було
    сприйнято як визначну літературну подію. Для другої збірки Стефаника характерне
    посилення громадянського пафосу (завдяки таким творам, як “Камінний хрест”,
    “Засідання”, “Лист”, “Підпис”). У другій збірці головне місце займає тема, що
    хвилювала письменника протягом усього творчого життя, — одинока старість,
    трагедія зайвих ротів у бідних селянських родинах. Цій темі цілком присвячені
    твори із “Синьої книжечки” (“Сама-саміська”, “Ангел”, “Осінь”, “Школа”), новели
    зі збірок “Камінний хрест” (“Святий вечір”, “Діти”), “Дорога” (“Сніп”,
    “Вістуни”, “Озимина”). Цікавить Стефаника вона й у другий період творчості, хоч
    уже в іншому плані (“Сини”, “Дід Гриць”, “Роса”, “Межа”).
    1901р. вийшла в світ третя збірка новел Стефаника — “Дорога”, яка становила
    новий крок у розвитку його провідних ідейно-художніх принципів. Це наявне у
    своєрідній поетичній біографії Стефаника “Дорога” та роком раніше написаній
    ліричній сповіді “Confiteor”, що в переробленому вигляді була надрукована під
    назвою “Моє слово”. У збірці переважають новели безсюжетні, лірично-емоційного
    плану (“Давнина”, “Вістуни”, “Май”, “Сон”, “Озимина”, “Злодій”, “Палій”,
    “Кленові листки”, “Похорон”).
    Тема матері і дитини, жертовності материнської, батьківської любові з'являється
    в Стефаника у життєвому переплетінні з іншими темами ще в збірці “Синя книжечка”
    (“Мамин синок”, “Катруся”, “Новина”). Наявна вона й у збірці “Камінний хрест”. У
    “Літературно-науковому віснику” за 1900р. український читач відкрив для себе
    Стефаникову новелу “Кленові листки”, яка стала окрасою збірки “Дорога”.
    1905р. вийшла в світ четверта збірка письменника — “Моє слово”. В ній уперше
    була надрукована новела “Суд”, яка завершує перший період творчості Стефаника.
    У пору імперіалістичної війни і великих соціальних потрясінь, розпаду
    Австро-Угорської імперії і народження Радянської країни Стефаник знову береться
    за перо новеліста. Почався другий період його творчості, не такий інтенсивний,
    як перший, але з чималими здобутками. Хронологічним початком цього періоду можна
    вважати новелу “Діточа пригода” (написана восени 1916р., а опублікована на
    початку 1917р.).
    1916р. Стефаник пише новелу “Марія”, яку присвячує пам'яті Франка. За “Марією”
    письменник публікує шість новел, які разом із двома названими творами другого
    періоду (“Діточа пригода” і “Марія”) склали п'яту збірку — “Вона — земля”,
    видану 1926р.
    У 1927 — 1933 рр. Стефаник опублікував ще більше десяти новел.
    В останні роки життя Стефаник пише також автобіографічні новели, белетризовані
    спогади. До них належать такі твори, як “Нитка”, “Браття”, “Серце”, “Вовчиця”,
    “Слава йсу”, “Людмила”, “Каменярі”.
    У роки перебування Західної України під владою Польщі Стефаник жив майже
    безвиїзне в с. Русів, де й писав останні твори у вільну від хліборобської праці
    хвилину.
    До самої смерті не полишало Стефаника бажання “сказати людям щось таке сильне і
    гарне, що такого їм ніхто не сказав ще”. І на його долю випало найбільше для
    художника щастя — він сказав те, що хотів, і сказав так, як хотів.
    • Комментариев: 0
    • Просмотров: 870
    Дополнительно
    Комментарии к записи
    Добавить свой камментарий