ДЛЯ ТОГО ЧТОБЫ НАЙТИ ИНФОРМАЦИЮ ВОСПОЛЬЗУЙТЕСЬ ПОИСКОМ


БИОГРАФИЯ


  • Биография писателей

  • Биографии актрис ( актёров )

  • Биографии певцов

  • Политические деятели / Биография политических деятелей


  • БІОГРАФІЯ

  • Біографія співака

  • Біографія письмеників

  • Біографії актрис ( акторів )

  • Політичні діячі



  • У НАС ИСКАЛИ


  • БІОГРАФІЯ ГРУШЕВСЬКИЙ

  • ЛІНА КОСТЕНКО БІОГРАФІЯ

  • БІОГРАФІЯ ЛЕСЯ УКРАЇНКА

  • БІОГРАФІЯ ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ

  • БІОГРАФІЯ АННА АНДРЕЕВНА АХМАТОВА

  • БІОГРАФІЯ МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ ЛОМОНОСОВ

  • БІОГРАФІЯ БАСТА

  • БІОГРАФІЯ МИКОЛА ВОРОНИЙ

  • БІОГРАФІЯ МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ

  • БІОГРАФІЯ МАРКО КРОПИВНИЦКИЙ

  • БІОГРАФІЯ СТАС МИХАЙЛОВ

  • БІОГРАФІЯ ІВАН ГНАТЮК


  • Новый
    Восстановить
    RSS ПОДПИСКА
    СТАТИСТИКА

    Біографія (грец. bios життя і grafo - пишу; життєпис) - послідовне зображення життя якого або особи від народження його до смерті. Завдання біографа, за визначенням Т. Карлейля, в тому, щоб «намалювати вірну картину людського земного мандрування». Не обмежуючись простим викладом зовнішніх фактів життя і цим відрізняючись від curriculum vitae і некролога, біографія ставить собі за мету якомога повніше зобразити духовне обличчя даної особи в усіх його проявах. Якщо з біографії вибираються тільки деякі характерні риси з життя та діяльності даної особи, то тоді виходить характеристика. Біографічна література надзвичайно велика. Біографи були вже в класичній старовині; такі, напр., Плутарх і Тацит. Зап.-Євр. середньовіччя знало біографії майже виключно у вигляді життєписів святих, але з XVI ст. з'явилися біографії людей світських. До-петровська Русь з особливою любов'ю займалася біографіями святих, але поряд з цим у словниках того часу, так званих Азбуковниках, зустрічаються біографії та іншого роду діячів, напр., Давньо-грецьких філософів. Біографія має надзвичайно важливе значення для цілого ряду наукових дисциплін, що мають те чи інше ставлення до людської особистості - психології, історії, педагогіки, соціології тощо, тому серед деяких наукових діячів виникла думка про організацію Біографічного Інституту для систематичного, всебічного наукового вивчення біографій « Інститут повинен являти собою як би графічну пам'ять людства, передаючи з покоління в покоління накопичений людьми життєвий досвід і знання. Разом з тим інститут повинен бути міжнародним адресним столом, де буде зареєстрований всякий, що відзначив так чи інакше свій життєвий шлях ».








    Біографія Іван Котляревський
    Іван Котляревський
    (1769 — 1838)

    Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня (29 серпня ст. ст.) 1769 року в
    родині дрібного дворянина, що служив канцеляристом у Полтавському магістраті.
    Тут, у Полтаві, серед мальовничої природи над Ворсклою, в обстановці, дуже
    близькій до сільської, і минули дитячі та шкільні роки Котляревського. Полтава в
    ті часи спочатку була «полковим» містом, а потім (з 1796p.) стала повітовим
    центром малоросійської губернії. Лише з 1802 року, коли було утворено Полтавську
    губернію, місто починає зростати і впорядковуватися.
    Певних відомостей про початкову освіту Котляревського немає. Гадають, що перші
    знання хлопець міг дістати у парафіяльній школі, яка існувала в Полтаві ще з
    XVII століття і в якій за тодішніми звичаями дітей навчав дяк. Згодом, у 1780 —
    1789 роках, Котляревський вчиться у Полтавській духовній семінарії.
    1789р. Котляревський залишає семінарію, не закінчивши її повного курсу; напевно,
    життєрадісного, жвавого юнака ніяк не приваблювала духовна кар'єра. Спочатку він
    служив чиновником у різних полтавських канцеляріях, пізніше був домашнім
    учителем у поміщицьких родинах на Полтавщині.
    Саме на цей час — середина 90-х років XVIII ст. — і припадає початок роботи
    Котляревського над поемою «Енеїда».
    Дванадцять років (1796 — 1808) перебував Котляревський на військовій службі.
    Сіверський полк, в якому він служив, брав участь у задунайському поході
    російської армії 1806 — 1807 pp. під час російсько-турецької війни. За виявлену
    хоробрість у боях та за уміле виконання дипломатичних доручень його було
    декілька раз нагороджено, надано чин капітана. Але і в період військової служби
    Котляревський продовжував писати: про це свідчить його «Пісня на новий 1805 год
    князю Куракіну», написана у 1804 році.
    Слід зауважити, що на початку XIX ст. Котляревський уже був широко відомий як
    письменник, як автор поеми «Енеїда», перші три частини якої з'явилися двома
    виданнями (1798 і 1808 pp.) навіть без його відома і згоди. І хоч Котляревський
    був незадоволений цими діями видавця — конотопського поміщика Максима Парпури,
    що проживав тоді у Петербурзі (про це свідчать і висловлювання автора в
    передмові до видання поеми 1809p., підготованого вже ним самим, і згадки про
    «якусь особу мацапуру» в доданій строфі третьої частини твору), проте ініціатива
    Парпури у виданні «Енеїди» заслуговує лише схвалення. Крім того, поема
    поширювалася і в численних рукописних списках.
    Пішовши у відставку і не влаштувавшись на службу в Петербурзі, Котляревський
    через деякий час оселяється у Полтаві і займає в 1810р. посаду наглядача в
    Будинку для виховання бідних дворян.
    Коли почалася Вітчизняна війна 1812 року, Котляревському як офіцерові було
    доручено сформувати 5-й козачий полк. Правда, йому не довелося брати
    безпосередньої участі в боях. І після розгрому наполеонівської армії
    Котляревському не раз давалися відповідальні доручення воєнного характеру: він
    виїжджав з депешами у ставку російської армії, що містилася в Дрездені, двічі
    їздив у Петербург (1813р.) та в Кременчук (1818p.).
    Повернувшись знову до Полтави, Котляревський із запалом віддається театральній
    діяльності. Він бере участь у влаштуванні любительських вистав, виконуючи ряд
    комічних ролей в популярних тоді п'єсах Княжніна. У 1816p. його було призначено
    директором Полтавського театру. Зрозумівши, який величезний талант у
    актора-кріпака Щепкіна, що виступав у складі гастролюючої в Полтаві трупи
    Штейна, він близько сходиться з ним, допомагає викупити актора з кріпацтва. В
    цей час Котляревський пише п'єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», які й
    були з успіхом поставлені в 1819p. Спільна театральна діяльність Котляревського
    і Щепкіна протягом чотирьох років (1818 — 1821) дає відчутні результати:
    Полтавський театр стає провідним на Україні, про нього шириться добра слава.
    Взагалі Котляревський у ці роки був глибоко обізнаний з культурно-мистецьким
    життям країни, підтримував тісні зв'язки з рядом письменників, журналістів,
    науковців. Він дуже добре знав пам'ятки старовини, прекрасно розбирався в
    українському фольклорі та етнографії. Котляревський багато допомагав
    вченим-історикам і етнографам — Б. Бантишу-Каменському, авторові кількатомної
    «Истории Малой России», I. Срезневському, В. Пассекові. У 1821р. його було
    обрано почесним членом «Вільного товариства любителів російської словесності».
    В останні роки життя Котляревський майже не виїжджає з Полтави. У 1827р. йому
    довелося зайняти ще й посаду попечителя «богоугодного заведения» (так називалися
    тоді лікувальні заклади, притулки і богадільні).
    У 1835р. через хворобу Котляревський залишає службу і йде у відставку. Останні
    роки життя він зовсім мало виходив з дому, але його безперервно відвідували
    друзі й знайомі. Незадовго перед смертю він відпустив на волю дві сім'ї своїх
    кріпаків і роздав родичам та знайомим усе своє майно. Помер Котляревський 29
    жовтня 1838 року. На похорон зійшлося населення всього міста, виявляючи свою
    глибоку шану великому письменникові і простій, щирій, гуманній людині. Згодом на
    його могилі було споруджено пам'ятник у вигляді невисокої колони із позолоченим
    хрестиком, що спиралася на чотиригранний постамент, де на мідній дошці було
    зроблено напис: «Майор И. П. Котляревский, сочинитель «Энеиды на малорусском
    наречии».
    30 серпня 1903 року в Полтаві було урочисто відкрито пам'ятник першому класикові
    нової української літератури, виконаний відомим скульптором Л. В. Позеном. У
    своїй промові на цьому святі М. Коцюбинський, характеризуючи роль І. П.
    Котляревського в розвиткові української культури, підкреслив, що «занедбане й
    закинуте під сільську стріху слово, мов фенікс з попелу, воскресло знову... і
    голосно залунало по широких світах» із його творів.
    Ці слова М. Коцюбинського перегукувалися з поезією Т. Г. Шевченка «На вічну
    пам'ять Котляревському»:
    Будеш, батьку, панувати,
    Поки живуть люди;
    Поки сонце з неба сяє,
    Тебе не забудуть!
    • Комментариев: 0
    • Просмотров: 387
    Дополнительно
    Комментарии к записи
    Добавить свой камментарий