ДЛЯ ТОГО ЧТОБЫ НАЙТИ ИНФОРМАЦИЮ ВОСПОЛЬЗУЙТЕСЬ ПОИСКОМ


БИОГРАФИЯ


  • Биография писателей

  • Биографии актрис ( актёров )

  • Биографии певцов

  • Политические деятели / Биография политических деятелей


  • БІОГРАФІЯ

  • Біографія співака

  • Біографія письмеників

  • Біографії актрис ( акторів )

  • Політичні діячі



  • У НАС ИСКАЛИ


  • БІОГРАФІЯ ГРУШЕВСЬКИЙ

  • ЛІНА КОСТЕНКО БІОГРАФІЯ

  • БІОГРАФІЯ ЛЕСЯ УКРАЇНКА

  • БІОГРАФІЯ ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ

  • БІОГРАФІЯ АННА АНДРЕЕВНА АХМАТОВА

  • БІОГРАФІЯ МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ ЛОМОНОСОВ

  • БІОГРАФІЯ БАСТА

  • БІОГРАФІЯ МИКОЛА ВОРОНИЙ

  • БІОГРАФІЯ МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ

  • БІОГРАФІЯ МАРКО КРОПИВНИЦКИЙ

  • БІОГРАФІЯ СТАС МИХАЙЛОВ

  • БІОГРАФІЯ ІВАН ГНАТЮК


  • Новый
    Восстановить
    RSS ПОДПИСКА
    СТАТИСТИКА

    Біографія (грец. bios життя і grafo - пишу; життєпис) - послідовне зображення життя якого або особи від народження його до смерті. Завдання біографа, за визначенням Т. Карлейля, в тому, щоб «намалювати вірну картину людського земного мандрування». Не обмежуючись простим викладом зовнішніх фактів життя і цим відрізняючись від curriculum vitae і некролога, біографія ставить собі за мету якомога повніше зобразити духовне обличчя даної особи в усіх його проявах. Якщо з біографії вибираються тільки деякі характерні риси з життя та діяльності даної особи, то тоді виходить характеристика. Біографічна література надзвичайно велика. Біографи були вже в класичній старовині; такі, напр., Плутарх і Тацит. Зап.-Євр. середньовіччя знало біографії майже виключно у вигляді життєписів святих, але з XVI ст. з'явилися біографії людей світських. До-петровська Русь з особливою любов'ю займалася біографіями святих, але поряд з цим у словниках того часу, так званих Азбуковниках, зустрічаються біографії та іншого роду діячів, напр., Давньо-грецьких філософів. Біографія має надзвичайно важливе значення для цілого ряду наукових дисциплін, що мають те чи інше ставлення до людської особистості - психології, історії, педагогіки, соціології тощо, тому серед деяких наукових діячів виникла думка про організацію Біографічного Інституту для систематичного, всебічного наукового вивчення біографій « Інститут повинен являти собою як би графічну пам'ять людства, передаючи з покоління в покоління накопичений людьми життєвий досвід і знання. Разом з тим інститут повинен бути міжнародним адресним столом, де буде зареєстрований всякий, що відзначив так чи інакше свій життєвий шлях ».








    МАРКО КРОПИВНИЦЬКИЙ
    МАРКО КРОПИВНИЦЬКИЙ
    (1840 — 1910)

    З ім'ям М. Кропивницького пов'язані створення українського професіонального
    театру й наступний етап розвитку реалістичної драматургії.
    Марко Лукич Кропивницький народився 7 травня 1840р. в с. Бежбайраки на
    Херсонщині. Батько його — “чоловік труда, труда мозольного”, — досяг достатку й
    становища в суспільстві (мав посаду управителя панських маєтків). Освіту М.
    Кропивницький здобував без будь-якої системи — то у приватній школі шляхтича
    Рудковського, то в Єлисаветградському училищі. Нормальне навчання стало можливим
    лише у Бобринецькій повітовій школі, яку юнак закінчив із похвальним листом.
    Мати вчила його музики, розучувала з ним різні вокальні партії. В цей час М.
    Кропивницький брав участь в аматорському гуртку, в якому ставили п'єси
    українських і російських драматургів.
    Після невдалої спроби продовжити навчання в гімназії в Києві юнак повертається
    до Бобринця і вступає на службу до повітового суду.
    З 1862р. М. Кропивницький відвідує заняття на юридичному факультеті Київського
    університету як вільний слухач. Під враженням однієї з перекладних мелодрам,
    побачених у київському театрі, він пише п'єсу “Микита Старостенко”. То був твір
    недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона
    відома у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок.
    Так і не завершивши з різних причин освіти, М. Кропивницький поповнював свої
    знання самостійно, особливо з переїздом до Єлисаветграда, куди у 1865р. було
    переведено повіт, і де були бібліотеки. Там він і І. Тобілевич “знайомились
    потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Міллем, Спенсером,
    Молешоттом і іншими; читали дещо і із Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма, Жорж
    Занд, Теккерея”. На казенній службі він не просувався, а часто зовсім втрачав
    заробіток через захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах.
    У 1871р. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись працювати у
    трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в російських
    театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду, глибоко вивчив
    специфіку й закони театрального мистецтва, виробив свої творчі принципи,
    розуміння місця театру в житті суспільства.
    У 1872р. в одеській газеті “Новороссийский телеграф” було опубліковано водевілі
    М. Кропивницького “Помирились” і “За сиротою і бог з калитою, або ж Несподіване
    сватання”.
    Важливим етапом у творчому житті Кропивницького та історії українського театру
    були його гастролі 1875р. у Галичині, де, працюючи актором і режисером театру
    товариства “Руська бесіда”, він доклав зусиль до змін у репертуарі й художньому
    стилі театру, у наближенні його до реалізму й народності.
    Після скасування (1881) заборони українського театру (хоча ще залишились
    численні обмеження й застереження) почали виникати українські трупи — у Києві,
    Харкові, Одесі. Та робота в них не задовольняла Кропивницького, який прагнув
    кардинальних змін у сценічній творчості. У 1882р. він організовує свою трупу,
    яка приблизно через рік зливається з трупою М. Старицького, де Кропивницький
    стає провідним режисером. Починається нова епоха в історії українського
    професійного театру, на сцені якого виступали, визначаючи його творче обличчя,
    М. Заньковецька, М. Садовський, а дещо пізніше — М. Садовська-Барілотті, Г.
    Затиркевич-Карпинська, П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий. Виставляючи твори І.
    Котляревського, Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ'яненка і власні, видатні митці
    утверджували принципи народності й реалізму.
    Збірка творів М. Кропивницького, що вийшла у Києві в 1882р., включала п'єси “Дай
    серцю волю, заведе в неволю”, “Глитай, або ж Павук” та “Невольник”.
    У перше двадцятиліття Кропивницький писав переважно твори комедійних жанрів —
    “Помирились” (1869), “За сиротою і бог з калитою, або ж Несподіване сватання”
    (1871), “Актор Синиця” (1871) — переробка водевілю Д. Ленського “Лев Гурич
    Синичкін”, “Пошились у дурні” (1875), “По ревізії” (1882), “Лихо не кожному лихо
    — іншому й талан” (1882), “Вуси” (1885) — за оповіданням О. Сто-роженка. Цим
    водевілям, як і створеним у цей період драмам “Невольник” (1872) за поемою Т.
    Шевченка, “Беспочвенники” (1878, остаточна редакція — 1898), “Доки сонце зійде,
    роса очі виїсть” (1882), “Глитай, або ж павук” (1882), притаманні жанрова
    визначеність, традиційність системи художніх засобів (зокрема, розгортання
    конфлікту навколо головного героя або головної пари, яким протиставлені інші
    персонажі). У драмах “Де зерно, там і полова” (“Дві сім'ї”) (1888),
    “Зайдиголова” (1889), “Олеся” (1891), “Перед волею” (1899), “Розгардіяш” (1906)
    поряд з основним конфліктом розгортається додаткова сюжетна лінія.
    У 900-ті рр. Кропивницький не раз свої п'єси називає малюнками — “малюнки
    сільського руху” (“Конон Блискавиченко”, 1902, “Скрутна доба”, 1906), “малюнки
    сільського життя” (“Старі сучки й молоді парості”, 1908), “малюнки сільського
    каламуту” (“Зерно і полова”, 1910), — інтуїтивно відчуваючи істотні відмінності
    їх структури, в якій важко визначити початок, середину й кінець дії, бо зав'язка
    в них, по суті, відбулася ще до початку твору, а конфлікт фіналом не
    вичерпується.
    Своєрідним явищем є комедії Кропив-ницького “Чмир” (1890), “На руїнах” (1900),
    “Супротивні течії” (1900), “Мамаша” (1903), “Старі сучки й молоді парості”, як і
    водевіль “Дійшов до розуму” (1909). У деяких з них наявні ознаки трагікомедії,
    що була новим для того часу жанровим утворенням.
    Незлостивою іронією позначено комедію “Голомозий” (1908), названу автором
    драмою. Серед авторських жанрових визначень є й “етюд” (одноактівки “По
    ревізії”, “Лихо не кожному лихо...”).
    Прагнення драматурга до жанрової різноманітності знайшло свій вияв і в двох
    останніх його творах, позначених трагедійністю (“Страчена сила”, 1903; “Зерно і
    полова”, 1910).
    Час від часу письменник звертався до інсценізації та переробки відомих
    літературних творів (“Невольник” за Шевченком, “Вій” і “Пропавша грамота” за
    Гоголем, “Вергілійова Енеїда”, “Чайковський, або Олексій Попович” за Гребінкою,
    “Підгоряни” за Гушалевичем, “Вуси” за Стороженком, “Хоть з мосту та в воду
    головою” за Мольєровим “Жоржем Данденом”).
    Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на рік) й організаторська
    діяльність Кропивницького, розгалуженість театральних маршрутів — не тільки
    гастрольних, а й тих, що були зумовлені відсутністю стаціонарного театру
    (численні міста України, Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусії), —
    лишали небагато часу для літературної творчості. Але настійна потреба у
    повноцінному репертуарі, відданість улюбленому мистецтву, різностороння
    обдарованість породжували величезний ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому
    долати і всі труднощі “акторського напівциганського життя”, і тимчасові (іноді
    навіть конфліктні та тривалі за часом) розходження з однодумцями. Він написав
    більше сорока п'єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації,
    перекладав Шекспіра, деякі твори російської драматургії.
    Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров'я
    оселитись на хуторі Затишок, Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у
    спектаклях, продовжував писати п'єси, намагаючись порушувати найзлободенніші,
    найгостріші теми тогочасного життя. Кропивницький клопочеться про організацію
    школи для селян та їхніх дітей, створює дві дитячі п'єси, використовуючи мотиви
    народних казок (“Івасик-Телесик”, “По щучому велінню”), та працює над їх
    постановкою в себе на хуторі.
    Помер М. Л. Кропивницький 21 квітня 1910р. по дорозі з Одеси, де був на
    гастролях; поховано його в Харкові.
    • Комментариев: 0
    • Просмотров: 334
    Дополнительно
    Комментарии к записи
    Добавить свой камментарий